Завдяки розвитку та становленню суспільства, підприємницька діяльність стала доступна не тільки для чоловіків, а й для жінок. Укладаючи шлюб та будуючи спільний бізнес, подружжя не завжди замислюється, які права вони мають на майно, яке їм належить. І, лакмусовим папірцем в цьому випадку стає поділ майна при розлученні.
Тому, продовжимо серію статей про те, як ділиться майно при розірванні шлюбу та які права має подружжя в цьому випадку. В попередній статті ми розказали про поділ подружжям майна, яке є часткою статутного капіталу ТОВ. Рекомендуємо ознайомитись, бо обидві статті мають зв`язок між собою. Цього разу мова піде про можливість дарування одним із подружжя частки приватного підприємства. Чи потрібна на це згода іншого із подружжя? Чи можна визнати такий правочин недійсним, щоб не втратити частину спільного майна? Розглянемо ці питання на прикладі справи, яка визвала розбіжності позицій навіть у суддів Великої палати Верховного Суду.
Подружжя заснувало приватне підприємство, яке з роками значно збільшило свій статутний капітал. Окрім чоловіка та дружини, учасником підприємства була ще донька. Поділ часток був наступним. 60% належали дружині, 20% – чоловіку і 20% – доньці. В певний момент дружина вирішила подарувати свої 40% частки доньці. Таким чином, донька стала володіти 60% частки в статутному капіталі. А далі було розірвання шлюбу і поділ майна. Чоловік хотів визнати недійсним договір дарування, оскільки вважав, що дружина повинна була отримати на це його згоду. Справа була на мільйони гривень, тому боротьба була жорсткою.
Оскільки наразі в законодавстві відсутня така організаційно-правова форма як приватне підприємство(суд зазначив, що це класифікуюча ознака залежно від форми власності), то суди застосували аналогію закону. В приватному підприємстві є статутний капітал, який розподілений між засновниками, відсутній випуск акційта голоси, а відповідальність є обмеженою. Тому, суд прирівняв приватне підприємство з товариством з обмеженою відповідальністю (хоча декілька суддів із цим не погодились, про що вказали в окремій думці до Постанови).
Про ТОВ ми вже зазначали. Це юридична особа, яка має майно у своїй власності, не дивлячись на те, що це майно передали їй засновники/учасники. Тобто, власником переданого майна є ТОВ, а не учасник/засновник. У зв`язку із цим, передане майно не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя (тільки право вимоги на частку). І саме цей аспект став основоположним для вирішення справи. Навіть не дивлячись на те, що всі учасники є сім`єю, цей спір не є сімейним, оскільки пов`язаний із корпоративними правами та має розглядатися в господарському суді.
Коли особа передає майно до статутного капіталу юридичної особи, це майно втрачає ознаки спільноїсумісної власності подружжя. В даному випадку, оскільки два учасники є чоловіком і дружиною, то при внесенні до статутного капіталу грошових коштів, які є спільною сумісною власністю, вся сума цих коштів перестає належати обом із подружжя. Замість цього кожен із подружжя набуває частки в капіталі та має можливість розпоряджатись нею як бажає. Згода іншого з подружжя не потрібна. Бо річ вже йде не про спільне сумісне майно, а про власність юридичної особи.
У зв`язку із цим Верховний суд у своїй постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 відмовив чоловіку в задоволенні вимоги про визнання договору дарування недійсним.
Підсумовуючи викладене, можемо сказати одне – поділ майна подружжя не завжди такий простий, як може здатися на перший погляд. Для такої справи потрібна ретельна підготовка як з боку дослідження судової практики, так і з боку підготовки всіх необхідних документів у судовій справі.
