Коли пара розлучається, найбільше страждають їх діти. Це завжди було і є, бо дитина – найбільш вразлива категорія в сімейних спорах. Тому, питання розірвання шлюбу пари, яка має дитину, завжди супроводжується питанням визначення місця проживання дитини. Добре, якщо батьки знаходять спільну мову та компроміси щодо дитини. Якщо ні, то в хід йдуть як нотаріально посвідчені договори про встановлення місця проживання дитини та способів участі у вихованні дитини, так і вирішення спору в судовому порядку. Тому, розкажемо про щось цікаве та нове в судовій практиці у справах про визначення місця проживання дитини.
Пріоритет інтересів дитини та врахування її бажань судом
Перше і найголовніше, що варто відмітити – всі суди на практиці мають ухвалювати рішення, виходячи з пріоритету інтересів дитини. Це «фундамент» в суддівській практиці в такій категорії спорів (наприклад, постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №754/1447/23, від 22.05.2024 року у справі №754/3063/22).
Тут навіть варто зазначити 2 умови, які ЄСПЛ має в своїй прецедентній практиці, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку:
1. у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
2. у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).
При цьому, стаття 171 СК закріплює положення про те, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Як бачимо, норма не містить вікового обмеження, коли дитина може висловлювати свою власну думку (звісно, суди враховують при цьому вік та рівень розвитку дитини, тощо).
«З огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, зокрема щодо визначення способу участі у вихованні дитини, можуть бути:
- заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання;
- отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та / або спеціаліста» (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 року у справі №372/3402/22).
Бажання батьків – це вже другорядне питання, яке звісно теж враховується.
Принцип рівності батька та матері у вихованні
Також, «червоною ниточкою» по всіх свіжих постановах Верховного Суду є принцип рівності батьківських прав (наприклад, постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №754/1447/23). Тобто, суди вже не підтримують позицію про те, що дитина «ближче до мами». Такого вже немає. А якщо і є, то це легко оскаржити. Якщо є і батько, і мати – маємо однаковий! обсяг прав і обов`язків (навіть у питаннях стягнення аліментів). Хоча, звісно є винятки.
Варіанти вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини
Наразі Верховний Суд виділяє наступні моделі (варіанти) вирішення даного питання щодо визначення місця проживання дитини:
- спільна батьківська опіка з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком (наприклад, у постанові від 10.01.2024 року у справі №183/3958/20 Верховний Суд звернув увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки над дитиною; постанова Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі №465/6496/19, постанова Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №754/3063/22);
- визначення місця проживання дитини у помешканні, в якому дитина проживала, а батьки при цьому почергово мають приїжджати і виїжджати до цього помешкання згідно з узгодженим графіком;
- визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків за відповідним графіком (постанова Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі №465/6496/19).
Відібрання дитини в разі невиконання рішення суду про визначення місця проживання дитини
Довгий час у справах про визначення місця проживання дитини не було єдиної судової практики щодо застосування «інструменту», передбаченого статтею 162 Сімейного кодексу України – відібрання дитини як наслідок протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Проблема полягає в наступному.
Оскільки в рішенні про визначення місця проживання дитини відсутній! обов`язок вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків такого рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України, тобто, відібрання дитини. Хоча саме це забезпечило б ефективне виконання рішення суду). Фактично, ми маємо справу із прогалиною в законі. Через це і судова практика неоднозначна. У 2018 році Верховний Суд вважав недоцільним звернення із окремим позовом про відібрання дитини, враховуючи, що примусовим виконанням має займатись виконавець (окремо це правове питання вирішенню не підлягає) (постанова від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17). Через цю позицію суду виникало дуже багато питань.
Але цю ситуацію виправила постанова Верховного Суду від 25.03.2024 року у справі №183/1464/22, в якій було відступлено від вищезазначених висновків. Відтепер позиція наступна: «мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону».
Реєстрація місця проживання дитини VS визначення місця проживання дитини
Ще одне цікаве питання, яке досліджував Верховний Суд в 2024 році: «чи вважається надання одним із батьків нотаріально посвідченої згоди на реєстрацію місця проживання дитини разом з іншим із батьків за певною адресою підтвердженням надання згоди на визначення місця проживання дитини саме з іншим із батьків»?
Щодо цього Верховний Суд зауважує, що слід розмежовувати згоду батьків на визначення місця проживання дитини з одним із них та згоду одного із батьків на реєстрацію місця проживання дитини в певному житлі, які по своїй суті різними правовими конструкціями (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі №453/1515/22). Тобто, ці два види згоди не є однаковими (фактично, у справі була застосована підміна понять).
Як бачимо, 2024 рік був насиченим на цікаву судову практику, яка змінилась та значно покращилась в питаннях визначення місця проживання дітей. Сподіваємось, що суди і надалі будуть підтримувати вектор ефективної допомоги у вирішенні надзвичайно важких емоційних справах. А адвокати зі свого боку завжди готові допомагати батькам відстоювати свої права та інтереси в позасудовому та судовому порядку.
Ця стаття також була опублікована на ЮРЛІГА
Для отримання юридичної допомоги, будь ласка, звертайтесь через наші контакти: Контакти V.I.Partners. Ми завжди готові допомогти!
Ірина Сорокіна,
голова АО V.I.Partners,
співголова Комітету ААУ з сімейного права,
адвокат.
