Сучасний світ кожен день відчуває вплив процесу глобалізації у всіх сферах людського життя та відносин. І шлюбно-сімейні відносини, які набувають міжнародний характер, тому не виключення. Розглядаючи випадок України в даному контексті, особливо після початку повномасштабного вторгнення, сфера сімейного життя зазнала відчутного впливу, зокрема через міграцію. Укладення шлюбу в іншій країні почало набувати масовий характер і серед українців. Враховуючи той факт, що шлюбні відносини подружжя можуть припинятись, питання розірвання шлюбу буде актуальним завжди.
Аналізуючи питання розірвання на території України шлюбу, укладеного за кордоном, перше, на що необхідно звернути увагу – міжнародні договори між Україною та іншою державою. Якщо такого нема, застосуванню підлягає ЗУ «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон).
- Відповідно до ст. 63 Закону, припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.
- Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону, особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Таким чином, якщо мова йде, наприклад, про двох громадян України, які зареєстрували шлюб в іншій країні, то шлюб може бути розірваний, оскільки застосовуватиметься особистий закон для обох із подружжя. Так само, шлюб, укладений з іноземцем та зареєстрований за кордоном, також може бути розірваний в Україні за умови, що подружжя разом або хоча б один із них проживає на території України. Або якщо і чоловік, і дружина (обидва іноземці) мають найбільш тісний зв`язок з Україною (наприклад, більшість нерухомого майна знаходиться в Україні або обидва із подружжя є податковими резидентами в Україні).
Для успішного розірвання шлюбу в судовому порядку важливо підготувати належним чином необхідні документи, які виступатимуть доказами у справі. Особливу увагу варто приділити належному оформленню свідоцтва про шлюб. Мова йде про легалізацію цього документа, оскільки він був виданий іншою країною. Для того, щоб свідоцтво про шлюб іноземного зразка мало юридичну силу в Україні (як і в будь-якій іншій країні), подружжю необхідно легалізувати свідоцтво в країні видачі такого свідоцтва, зробити офіційний переклад на українську мову та нотаріально засвідчити такий переклад. Тільки в цьому випадку суд прийме даний документ як належний та допустимий доказ у справі. Непоодинокі випадки, коли суд відмовляє в розірванні шлюбу через відсутність легалізації/перекладу/нотаріального засвідчення документу (наприклад, справи № 657/324/18, 2-1023/09 (756/6733/19). Ще одною підставою для відмови в позові є вже наявне розірвання шлюбу, але в іншій країні. Тобто якщо під час вирішення справи суд з`ясує, що шлюб вже було розірвано компетентним органом іншої держави. При цьому, даний факт враховуватиметься судом і у випадку, якщо одна сторона заявить про даний факт, а інша сторона його не спростує (справа №758/3190/19).
Розірвання шлюбу, укладеного на непідконтрольній території
В розрізі даної теми варто розглянути також випадки розірвання шлюбу, який було укладено на непідконтрольній країні території. В якості прикладу розглянемо справу № 2-1023/09 (756/6733/19).
У січні 2009 року позивачка звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04.04.2001 року Першотравневою сільрадою Слободзейського району Республіки Молдови було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем. Позов було задоволено – шлюб розірвано. 16 травня 2019 року відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення (залишено без задоволення) та, в подальшому апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга була мотивована тим, що свідоцтво про шлюб, видане 04.04.2001 року Першотравневою сільрадою Слободзейського району є недопустимим доказом на підтвердження укладення шлюбу між ним та позивачкою, оскільки воно видане на території невизнаної в світі Придністровської Молдавської Республіки, й Республіка Молдова відмовила позивачці в легалізації свідоцтва про шлюб. Також на спростування укладення шлюбу з позивачкою посилався на відсутність в його паспорті відмітки про шлюб та на те, що за кордоном, в тому числі в Республіці Молдова, він ніколи не був. Судом І інстанції не було взято до уваги договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, нормами яких визначено, що питання дійсності документів, виданих на території Республіки Молдова, у тому числі поширення дії зазначених міжнародних договорів на документи, видані на території Придністровського регіону, визначається Республікою Молдова.
Доказів визнання свідоцтва про укладення шлюбу республікою Молдова та його легалізації позивачем надано не було, а тому вказане свідоцтво про шлюб не може бути визнане державою Україна. У зв`язку із зазначеним, вирішити питання про розірвання шлюбу між сторонами, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів про його укладення, не є можливим. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги – рішення суду І інстанції про розірвання шлюбу було скасовано.
Розглядаючи такого роду справи, робимо висновок, що для подальшого розірвання шлюбу, укладеного на окупованій території, подружжя повинне спочатку вирішити питання щодо визнання факту реєстрації шлюбу. Тільки після цього вони матимуть можливість ініціювати процес розірвання такого шлюбу.
«Намібійський виняток»
Аналізуючи проблематику шлюбів, укладених на окупованих територіях, варто згадати про «намібійський виняток», висвітлений в Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії».
Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи “намібійський виняток” у справі “Кіпр проти Туреччини”, ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать. Прикладами також можуть слугувати рішення ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема “Loizidou v. Turkey”, “Cyprus v. Turkey”), a також Молдови та Росії (зокрема, “Mozer v. the Republic of Moldova and Russia”, “Ilascu and Others v. Moldova and Russia”)
З огляду на зазначене, “намібійські винятки” Міжнародного суду ООН підлягають застосуванню щодо осіб, які проживають на окупованій території.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, зазначимо, що розірвати шлюб, зареєстрований в іншій країні, цілком можливо, якщо подружжя має певний зв`язок з Україною. Випадків відмови в задоволенні такої позовної вимоги відносно мало. Головне – належним чином підготувати документи та правильно застосувати міжнародний договір між Україною та іншою країною (в разі його наявності) або колізійні норми ЗУ «Про міжнародне приватне право».
